Ще до весілля Олексій переїхав жити до мене. Декілька років тому батьки подарували мені невелику двокімнатну квартиру. Зробили мінімальний ремонт та урочисто вручили ключі, мовляв, тепер можу жити самостійно.
Але ось моя свекруха щоразу, як приходить до нас у гості ще й без попередження, то гидливо дивиться на кожен куточок:
– Хіба твої батьки вже не могли для тебе зробити кращий ремонт? Ще й меблі такі дешеві та й загалом квартира у поганому стані!
Одного разу я не витримала таких докорів:
– Так чому ви не хочете нам допомогти? Мої батьки вже люди старші, на пенсії, грошей у них обмаль. А ви ще працюєте, знаю, що робота у вас хороша.
– Ну звісно, самі нічого без мене не можете зробити! А я чоловіка не маю, син навіть жодного разу свого батька не бачив. Я сама його на ноги поставила, то тепер ще маю з квартирою допомагати? У мене нема таких статків!
Після такої розмови ми ще декілька днів не розмовляли. Але мовчанка тривала не довго – нещодавно пані Марина вкотре прийшла до нас та заявила, що її звільнили з роботи. Мовляв, скоротили штаб працівників. Але хто зараз захоче взяти на роботу стару жінку, якій до пенсії залишилося декілька років?
– Знаєш, треба буде деякий час все-таки матері допомогти, поки вона буде роботу шукати. Ну, наприклад, купити продукти, оплатити комунальні послуги та ліки.
Олексій заробляв набагато більше, ніж я, тому ми могли й на власні потреби відкладати гроші та допомагати його матері. Порахували всі витрати – виходить 4 тисячі. Не велика для нас сума.
Звісно, що вона була нам вдячна. Тепер вже менше робила зауважень щодо нашо квартири та всіляко мені допомагала, адже я була вагітна. А влітку знайшла роботу нову, працювала дистанційно бухгалтером. Зарплата була мінімальна, тому ми далі їй надсилали гроші.
Одного дня вона прийшла до нас у гості. Але не сама
– Ось, мій новий чоловік – Григорій Петрович. Ми познайомилися у будинку, він нещодавно переїхав до нас.
Чоловік на вигляд був приємним та товариським. Розлучений, є діти дорослі, приблизно мого віку. Разом приходили до нас гратися з онукою Іринкою, часто забирали дівчинку до себе, коли ми з чоловіком працювали на роботі. Але з часом почали відмовляти, щоразу вигадували нові відмовки.
Але доня тоді підросла та ми вирішили віддати її у дитячий садочок. Нехай контактує зі своїми однолітками та матиме нових друзів, аніж вдома сидіти у чотирьох стінах. Іринці так буде набагато краще й веселіше!
Ось тиждень тому доня захворіла. Тоді, як на зло, ні я, ні чоловік не могли взяти відпустку на роботі. У мене важливі зустрічі з клієнтами, а в чоловіка конференції з партнерами. Добре, що тоді пані Марина погодилася прийти. Три дні навідувалася до Іринки та няньчила її. Але вже наступного дня дивлюся, що на годиннику 8 ранку, а бабусі нема! Можливо, що просто запізнюється? Вирішила зателефонувати. Слухавку підняв її кавалер:
– Знаєте, а вона не зобов’язана вам так допомагати. Ваша дитина – то ваші проблеми, а нас не треба вплутувати! І взагалі, дайте нам спокій, ми хочемо пожити для себе! – та кинув трубку.
Я не очікувала почути таких слів від нього. Адже хіба ми чужі люди? Добре, що директор погодився дати мені 1 день вихідного. Але якщо бабуся відмовилася, то треба шукати няню! Моя сусідка з першого поверху Христина погодилася сидіти з донечкою, якщо вона хворіє чи я не можу залишитися вдома. Жінка вже на пенсії та й не проти заробити зайву копійку. Вирішили, що за допомогою будемо звертатися до неї, якщо рідна бабуся проти.
Вчора чую, як до чоловіка зателефонувала його мати:
– Сину, то вже 1 вересня ! Ти нічого не забув? Мені треба 4 тисячі, адже у нас машина зламалася. А краще дай грошей на декілька місяців на перед. Григорія звільнили з роботи, а у нас навіть нема хліба у холодильнику!
– Знаєш, мамо, а ми не зобов’язані вам так допомагати! Якщо у тебе нема часу на рідну онуку та родину, то нехай твій новий чоловік подбає про ваші фінансові проблеми!
Хтось буде казати, що ми вчинили неправильно та відмовили у допомозі рідній матері. Але нам байдуже. Родина не для того створена, щоб гроші просити, коли заманеться. У нас також є свої потреби та маленька дитина!
А ви погоджуєтеся зі словами дівчини? Чому?