Бідність – погана річ, це очевидно. Краще бути багатим і здоровим, ніж бідним і хворим – це не таємниця.
Важливо інше – який вплив бідність має на людей.
І ще одне питання: пізнання людини створює бідність чи бідність обумовлює пізнання людини?
Відповідь на останнє запитання, як не дивно – і так, і ні.
Іншими словами – маємо тут дорогу із двостороннім рухом. Бідність впливає на свідомість, а свідомість – на бідність.
Розглянемо це детальніше.
Тунельний зір
Найбільша проблема бідності – це свого роду тунельний зір. В центрі – актуальна проблема, яку треба вирішити, а всі інші завдання знаходяться на периферії.
Простіше кажучи, людина, яка шукає гроші, щоб заплатити за комуналку і дитячий садок, ні про що більше думати не буде.
Американський психолог Ельдар Шафір провів ряд експериментів з цього приводу і дійшов до висновку, що проблеми із тунельним зором призводять до зниження продуктивності.
Один із експериментів полягав у виконанні певної роботи, в ході якої визначалася продуктивность (в оригіналі використовується термін fluid intelligence, яким позначають вміння абстрактно мислити та вирішувати завдання, іншими словами – продуктивність).
Перед виконанням завдання учасникам у довільному порядку запропонували прочитати дві ситуації. Суть обидвох сценаріїв – зламався автомобіль.
Тобто, сталася неприємність – у вас зламався автомобіль, треба везти його в ремонт.
Різниця полягала у вартості ремонту: в одному випадку це коштувало 100 доларів, у іншому – півтори тисячі.
Учасники читали ці ситуації, а потім бралися за роботу.
І в цьому випадку відкривався тунельний зір.
Заможні люди взагалі не звернули увагу на ціну ремонту і це не позначилося на їх продуктивності.
А небагаті люди дуже різко відреагували на вартості авторемонту, вони виявилися чутливими до коливання цін. Якщо вартість була незначною (100 доларів), вони не звернули на неї уваги. Але якщо була більшою (1500 доларів) – продуктивність різко падала.
Чому?
Тому що навіть в цій гіпотетичній ситуації поставало запитання: Звідки взяти півтори тисячі зелених?
Люди перестали думати про роботу.
Для прикладу: спад продуктивності був більшим, ніж під час безсонної ночі. Не дивно, чому люди так погано працювали.
Тунельна поведінка
Одночасно ці бідні піддослідні поводяться дуже раціонально – в межах свого тунельного фокусу. Вони вибирають знижки та економні варіанти, обирають економний варіант для купівлі…
Однак, тунельний ефект впливає на поведінку людей. Наприклад, замість того, щоб вибрати дорожчий ( проте довговічніший варіант), взуття, вони оберуть дешевший та недовговічний варіант.
Чому?
Планувати щось на довгий час – надто важка для осмислення категорія, бо ти маєш зараз щось купити і таким чином, щоб в тебе залишились гроші ще і на їжу на найближчі два тижні до заробітної плати.
Ось чому бідним людям важче змінити дійсну ситуацію їх життя.
Вони будь-які дії розглядають у короткотерміновій перспективі – «Чи принесе мені це зараз грошей? Чи позбавить це мене зараз грошей?»
Вони не можуть осягнути більш віддалену перспективу.
Про розум тут не йдеться, йдеться про бідність.
Якщо люди зосереджуються на вирішення поточних питань – їм не вдасться подумати про майбутнє.
Саме тому люди з невеликими прибутками не можуть вирватися з лап бідності. Через «тунельний ефект» дуже важко думати про майбутнє.
Якщо подумати логічно – людина могла би розглянути варіанти переїзду для підвищення кваліфікації, чи зміни професіїї, або подумати над ще якимось варіантом. Але у них немає для цього мозкових ресурсів.
За словами Шафіра, бідність по-своєму іронічна – ви стикаєтесь із високим рівнем вимог до вас, вам важче з ними впоратися, а покарання за помилки вищі, ніж, якщо б ви були багатими.
І тому не дивно, що бідність поглинає навіть тоді, коли, здавалося б, із неї можна було би знайти вихід.
Вихід із тунелю
Чи можна якось позбавитися цього «тунельного ефекту?»
Так, хоча це складно. І оскільки складно, то шансів мало (дивись вище згадані слова Шафіра). Однак, варіанти є.
По-перше – треба дозволити собі думати про майбутнє, поширити межі «тунелю»
Хоча би раз на тиждень необхідно не думати про хліб насущний, а думати про майбутнє – що і як можна змінити в житті, чого варто навчитися, де є нові можливості (але вони не використовуються), на які запитання треба дати відповіді і так далі. Такі роздуми потрібні, а у випадку з бідністю – необхідні, як повітря.
По-друге, варто краще розуміти свої можливості в соціальному плані. Сімейні психологи та соціальні робітники ознайомлені зі специфічною методикою – соціограмою (вона дещо відрізняється від однойменної практики у соціологів). Її суть – записати всіх знайомих людини, вказати їх ресурси. Можна у вигляді списку, але краще – у формі карти.
Наприклад – у старенької сусідки можна на певний час залишити дитину (сусідка зрадіє живому спілкуванню), а ви можете поїхати на вечірні курси підвищення кваліфікації. Чи колега з роботи допомагає волонтером у благодійному фонді – можливо, вона допоможе виграти грант на оплату комунальних послуг.
На практиці довели, що людина часто не знає всіх своїх можливостей, тоді, як навколо знаходиться море людей, які з радістю допоможуть.
По-третє, корисно розуміти, що бідність не є вироком особистості людини.
Будь-хто, чия голова забита питанням: “Де узяти грошей?” – працює погано.
Я підкреслюю – будь-хто.
Звинувачувати бідну людину у бідності – це все одно що запрягти коня в голоблі, причеплені до КРАЗу, а потім злитися на неї, що машина не їде.
На жаль, кінських сил просто не вистачить, щоб зрушити машину з місця.
Так і з людьми.
Отже, спершу потрібно віднайти для себе ресурсів, розсунути межі “тунелю”, а вже потім говорити про вихід з бідності. Або, якщо бути точним, вихід з бідності розпочинається саме з цього кроку.
Зробимо підсумок: бідність “висмоктує” мозкові ресурси, через це людина просто не може думати на перспективу. Щоб вирватися з бідності, необхідно вивільнити частину ресурсів на роздуми про шляхи зміни. Зміни вже тоді можливі.