Моє дитинство важко назвати щасливим. Адже мама вважала, що варта кращого, аніж тато. Тому не припиняла пошуків. У неї завжди було безліч залицяльників. Батько все те терпів, а тоді просто пішов геть. Згодом я дізналась, що він поїхав на заробітки та там загинув в автокатастрофі.
Я дуже страждала, адже завжди любила тата. Він був доброю і дуже спокійною людиною. Обіцяв повернутись за мною, та не склалося. Мама ж сльози не зронила, в неї вже було нове кохання. І всього за пів року з нами почав жити дядько Славік. Дуже неприємний тип. Та він мав якусь посаду в міській раді та все життя крав, де лише міг. Тож мама отримала гроші та статус про який так мріяла.
Згодом на світ з’явилась моя сестра Люда. Я її дуже любила і все дитинство бавила. Та згодом я поїхала на навчання, адже дома мені однаково було не затишно. Мама давала мені дуже мало грошей на життя. Постійно казала, що не має. Тому вже на другому курсі я почала працювати. Жила в гуртожитку та одягалась на секонд-хендах. А тоді одного разу мені подзвонив незнайомий номер.
– Доброго дня! Помер ваш дідусь.
– Який дідусь?
– Михайло Петрович. Він залишив вам свою квартиру.
Я поїхала до юриста. І дізналась, що це тато мого батька, якого я востаннє бачила ще дитиною. Він навіть листа залишив. В якому написав, що завжди мене любив і дуже страждав через те, що моя мама не хотіла, аби ми спілкувались.
Виявилось, що останні роки він дуже хворів. І помер самотнім і нікому не потрібним.
Мені було шкода старенького і я страшенно злилась на маму, що вона не дозволила нам спілкуватися. Вже за місяць я переїхала у власну двокімнатну квартиру. Для мене це був величезний подарунок, можливість стати на ноги. Минуло кілька років, я закінчила виш, вже мала постійну роботу. І тут подзвонила мама.
– Люді ніде жити, прийми її в себе, це ж твоя рідна сестра.
– Звісно!
Я навіть раділа, що зможу зблизитись з сестричкою. Мені так хотілось завжди мати близьку людину. Та Люда дуже змінилась. Вона не збиралась навчатись, а постійно десь вешталась з друзями, ходила на вечірки, запрошувала друзів. На силу я все це терпіла. Адже поверталась додому стомлена. Планувала вже сказати їй, щоб шукала інше житло. Та раптом сестра повідомила:
– Я вагітна.
– А де тато дитини?
– Нема. І не буде.
Вона заливалась сльозами, страшенно боялась повідомити мамі. Що я могла зробити? Звісно, сказала, що підтримаю її. Врешті Люда народила. Я все їй купувала, сиділа з племінницею, коли треба. Та не минуроку, як у неї зявився кавалер. ДОки я бавила Злату, Люда ходила на побачення.
– Ти ж розумієш, мені треба налагодити особисте життя!
Та саме тоді і я зустріла своє кохання. Артем був чудовим хлопцем і за пів року зробив мені пропозицію. Я прийшла додому і сказала Люді:
– В мене скоро весілля, ти мусиш звільнити кімнату.
– Ти що, виженеш мене з дитиною на руках?
– А що мені робити? Це ж моя квартира.
– Йди жити до Артема.
– Чого це? Може краще ти винайми квартиру зі своїм хлопцем.
– Він не схоче жити зі Златою.
– Послухай, мені шкода, але ти маєш переїхати!
Сестра почала збирати речі, а мені згодом зателефонувала мама. Вона почала мене проклинати. Сказала, що я маю розділити квартиру з сестрою, адже ми рідні. Почала погрожувати. Але скажіть, хіба я маю її слухати? Що мені робити? Я можу втратити сестру і маму.