Я вже давно працюю в Португалії. Гроші додому надсилаю, тому маємо вже гарну квартиру та машину.
З чоловіком виховали вже дорослого сина Андрія, який цього року одружився. Я, як довідалась про майбутнє весілля сина, зірвалась з місця і помчала в Україну. Наречена Андрія була вагітною, тому часу відкладати весілля не було.
Заощаджень я мала 2000 євро, в подруги-заробітчанки позичила ще 2000 євро. Тому вирішила, що мені вистачить цих грошей. Ні син, ні невістка особливою скромністю не виділялись, просили все і за вищим ґатунком. Весілля вийшло на славу.
Найбільший сюрприз стався теж на святі. До мене підійшла сусідка й почала розмову.
– Різне бачила на весіллях, але, щоб таке – то вперше – каже Галина.
Я думала, вона нахвалює мої старання, але вирішила перепитати, що вона має на увазі:
– Ти про що?
– Твій Микола (так звати мого чоловіка) привів на весілля сина коханку з їх спільною дитиною – повідомила Галя.
У мене земля з-під ніг пішла.
– Ти що не знала? Андрій теж знав – продовжила сусідка.
– Чому ж син мені нічого не сказав?
– Не хотів втрачати банкомат, що гроші дає постійно.
Решта весілля пройшла, як в тумані. На наступний день я зібралась в Португалію. Сказала про це сину й чоловіку. І повідомила, що мені все відомо. Микола не став навіть відпиратись.
– Добре, що все знаєш. Так навіть краще. Розлучатись я не збираюсь, та й Алла цього не хоче. Просить лише, щоб я забезпечував дитину – випалив чоловік. – Ми ж впораємось?
– Я їду віддавати борг за синове весілля – відповіла я сухо.
Син же винуватим себе не відчував. Сказав, що “то наша із чоловіком справа”.
Я така розбита, що й не передати. Не знаю, як жити далі і що робити. Дайте пораду.