Президент України Володимир Зеленський таки зустрінеться із своїм французьким колегою 16 квітня. Зустріч по суті буде терміновою, оскільки рішення щодо її організації приймались дуже і дуже швидко з обох сторін, як то кажуть терміновий борт.

Прес-секретарка президента України Юлія Мендель також підтвердила, що Володимир Зеленський зустрінеться у Парижі із Еммануелем Макроном у п’ятницю, 16 квітня.

“Президенти сфокусуються на ситуації на Донбасі та щодо скупчення російських військ на кордонах України”, – пояснила мету візиту Мендель.

Раніше Прессекретарка президента України Юлія Мендель підтвердила, що Володимир Зеленський направив запит президенту Росії Володимиру Путіну на предмет переговорів щодо необхідності зниження ескалації на Донбасі відразу після загибелі чотирьох українських військовослужбовців унаслідок обстрілу поблизу селища Шуми Донецької області 26 березня.

«Запит на переговори надійшов відразу після загибелі чотирьох військовослужбовців Збройних сил України – ще 26 березня», – сказала Мендель.

За її словами, наразі «позитивна відповідь на запит не надходила».

В свою чергу, у Кремлі заперечують, що отримували від Києва запит щодо спілкування президентів – пише для свого блогу журналіст Віталій Портніков.

В офісі президента України уточнюють: такий запит був, відразу ж після загибелі українських військових під Шумами. Але у адміністрації президента Росії його проігнорували. У цих коментарях відчувається певне здивування: ось же, Зеленський запитує про переговори, хоче домовитися, а Путін не хоче. Чому? – реторично запитує журналіст.

А хіба не ясно чому? Досі? У Путіна немає ніякого інтересу до спілкування із президентом України. Не власне із Зеленським, а із президентом України взагалі. Президент України для Путіна – це ватажок бунтівної провінції, яка рано чи пізно повинна бути “звільнена від американської окупації”. І Путін готовий спілкуватися, коли є підстави вважати, що президент України потрапить до тієї чи іншої кремлівської пастки. А коли підстав так вважати немає, так і інтересу немає. Путін спілкувався з Порошенком, поки розраховував схилити колегу до поступок. Коли стало ясно, що Порошенко на поступки не піде, інтерес пропав і Путін став очікувати зміни влади в Україні. І не просто очікувати, а й сприяти такій зміні. Так що не дивно, що Зеленський отримав у нього аванс – можливість капітулювати. Капітуляція не відбулася – інтересу до Зеленського немає. У Москві будуть очікувати зміни влади і сприяти цій зміні.

Ще більш алогічним було очікувати, що російсько-українські контакти будуть відновлені після запровадження санкцій проти Медведчука. Я не сумніваюся, що в офісі президента міг бути такий розрахунок: показати, хто в домі господар, з ким потрібно розмовляти. Путін спілкується не з тим, хто в домі господар, а з тим, з ким йому хочеться. Медведчук майже років 20 в будинку не господар, а ставлення Путіна до нього не змінилося за цей час. І не зміниться. Тому що Путіну хочеться, щоб Медведчук керував Україною. А те, що цього не хочеться українському народу – так тим гірше для українського народу.

Путін живе в своєму параноїдальному світі, куди заборонений вхід реальності. І так, він намагається наблизити свій параноїдальний світ до реальності. За допомогою танків. Тому не потрібно було навіть сумніватися, що після санкцій проти Медведчука буде не нове спілкування Путіна і Зеленського, а російська військова відповідь. Це настільки в дусі російської політики, що не потрібно навіть бути особливо проникливим для передбачення такого розвитку подій. Власне, відразу ж після введення санкцій я про це і говорив: почнеться весна і ми побачимо, як реагує Путін. Ось ми і бачимо.

Що ж в цій ситуації робити Зеленському? Для початку перестати розраховувати, що він про щось домовиться з Путіним. Цього не могло бути і не буде. Продовжувати комунікацію із Заходом – тільки Захід може зупинити велику війну Росії з Україною. Зміцнювати обороноздатність країни і припинити конфронтацію із патріотичними силами.

І навчитися усвідомлювати, що за все потрібно платити. За санкції проти проросійських сил в тому числі. Будь-яке, навіть найправильніше рішення має свою ціну – нерідко трагічну, резюмував Портніков.