Харків’янин Ярослав Тарасов, який випадково став свідком трагедії з Ан-26 у Чугуєві, розповів про катастрофу
Зокрема, він повідомив про моторошні деталі трагедії і про те, як намагався врятувати двох уцілілих курсантів.
Він розповів журналістам ВВС, що побачив катастрофу з вікна власного авто, коли їхав до батьків своєї дівчини.
Дівчина молодого чоловіка сиділа в салоні поруч. Раптом, згадує свідок подій, над трасою почалося дивне гудіння.
“Я спочатку вирішив, що щось з автомобілем, почав пригальмовувати. Якби не зробив цього, то опинився б під літаком. Я дійсно вирішив, що відвалилося колесо. Вона каже: “Дивись, це ж літак!” – згадує Тарасов про вечір 25 вересня.
Хлопець додав, що йому здалося, ніби літак розвернувся і заходив на посадку. Втім повітряне судно було занадто низько і дуже гуділо. За словами хлопця, ймовірно, гучний звук був пов’язаний з тим, що у літака працював тільки один двигун. Він також не впевнений, що літак зачепився за щось крилом, він просто приземлився на пузо.
Літак впав біля траси всього в декількох десятках метрів від машини хлопця і майже одразу загорівся. А ще через якісь частки секунди з полум’я з’явилася людина, яка побігла від літака. Це був курсант Віталій Вільховий. Як згадує Ярослав, без жодного страху і коливань він одразу кинувся шукати вогнегасник по машинах, які почали зупинятися поруч, тому що свого не було.
Тим часом біля курсанта, охопленого вогнем, вже були люди, вони марно намагалися збити полум’я ковдрою. Загасити вогонь вдалося тільки за допомогою вогнегасника.
“Довелося зняти речі, адже вони кипіли на ньому. Як мені згодом пояснили, краще не знімати одяг, адже він знімається разом зі шкірою, але мені здається, ми б його не погасили”, – згадав свідок.
Поки люди намагалися збити полум’я з Віталія Вільхового, поруч з нізвідки з’явився інший курсант – це був єдиний виживший в авіакатастрофі В’ячеслав Золочевський.
“У нього була розбита голова ззаду, такий великий поріз або навіть розсічена була нога, здається, ліва. Проте він був у свідомості, все обличчя в крові, весь в крові. Він нам сказав, що було більше 30-ти чоловік на борту, що це все курсанти“,- розповів Тарасов.
Але як Золочівському вдалося вибратися з палаючого літака, юнак не пам’ятав. На всі питання Ярослава, а він сидів з курсантом трохи пізніше, намагаючись його втішити, потерпілий лише повторював:”Я не пам’ятаю, я не пам’ятаю”.
Після відчайдушного порятунку курсантів Ярослава запропонували нагородити, втім сам він запевнив, що не хоче такої слави, адже зробив те, що мав. А найбільше хлопця обурили дії тих, хто знімав катастрофу на телефон і проїжджав повз, не зупиняючись.